«ДРЕВО ОТЧОГО КРАЮ»

 

На початку року відійшов у вічність Микола Сингаївський – видатний український поет, поліщук з Коростенщини. Його літературно-мистецька спадщина багатожанрова, багатобарвна і неоціненна. Його геній назавжди закарбований у всесвітньовідомій пісні-перлині «Чорнобривці», яку понад півстоліття тому він створив у співдружності з композитором Володимиром Верменичем.

«Чорнобривці» переживуть віки, як пережили їх українські народні пісні «Їхав козак за Дунай», «Ой на горі та й женці жнуть», «По садочку ходжу», «Ой чий то кінь стоїть»… «Чорнобривці» виводять на велику сцену молодих співаків. Жаль лише, що деякі з них згодом тонуть у незліченній одноденній низькопробній попсі.

«Чорнобривці» були і залишаться найяскравішою квіткою у пісенно-поетичному вінку Миколи Сингаївського, що сплетений із понад п’ятисот творів. Серед них сяють також живими суцвіттями пісні, музику до яких створив наш земляк Олесь Коляда: «Самота», «Батькова калина», «Все від тебе», «Хліб-сіль на рушнику», «Криниця життя», «Гомін землі»… У цих творах вражає гармонія співдружності поета і композитора: «Думки, перелиті в Слова, Слова, перелиті в мелодії».

…Відійшов у вічність Поет. А з ним, на жаль, відходить і поетична епоха єднання з Природою. Адже Микола Сингаївський належить до покоління дітей війни, яких саме Природа по-материнськи і по-батьківськи викохувала і виховувала, берегла і пестила. Адже кожен її листочок, кожна травинка, кожна росинка, не кажучи вже про ліс, поле, річку, несуть у собі пізнавальну інформацію про влаштування безмежного Всесвіту, ведуть до розуміння задуму Творця. Дитяча допитливість інтуїтивно зчитувала ці знання і назавжди закарбовувала їх у кожній своїй клітинці. А згодом усе пізнаване і засвоюване переплавлялося у розсипи поетичних образів, несло Поетові ні з чим незрівнянне щастя – творити!

Те, що відкриває людям Природа – неосяжне. Наприклад, інформаційна ємкість води вражає дослідників: при відповідному способі і зчитуванні інформації на ланцюжку із 4-5 молекул Н2О можна записати цілу бібліотеку. Скажіть, який сучасний комп’ютер може з цим зрівнятися!

Отже, науковці про таке лише здогадуються, а Поет про це вже написав: «Я душу, мов життям, джерельні тю наснажив, // Цілющий смак води відчув уже давно. // Криниця, сад, чебрець – усе моє і наше, // Красо Поліщини – у світ моє вікно». Або: «Ми починалися з води, // З вогню, землі і неба», «Моя пісня, умита росою, // Як весна, задзвенить солов’їно»…

Ось такі поетичні перлини-відкриття можна зустріти майже на кожній сторінці збірки пісень на вірші Миколи Сингаївського «Реквієм Чорнобривцю», яку уклав композитор Олесь Коляда і присвятив пам’яті свого друга-земляка, побратима.

Тож дуже хочеться, аби ця невелика але об’ємна книжка дійшла до читача, і він разом з Поетом міг сказати і про себе: «Світ відкритий мені, як людині, // І краса його душу проймає»!

Анатолій КОНДРАТЮК,

журналіст.